Вхопитися за перо мене змусила досить гостра ситуація на ринку почесних звань нашої незалежної держави "Україна", яка (боронь Боже - не держава, а ситуація!) стала нестерпною. Викладу суть проблеми у моєму незаперечливому баченні.

     В державі циркулює безліч різноманітних почесних звань. Наприклад,  народний артист, народний маляр, народний цілитель, народний депутат  та інші. Проте гостро бракує звання - "Народний письменник незалежної держави "Україна". Розумію, така нісенітниця виникла тому, що так звані "совьєцкіє пісатєлі" були "пєрєдовим отрядом лєнінской партії", де їхнє перо прирівняли до багнету.

    Звертаю Вашу вельмишановну увагу: усі ці радянські письменники, що спляндрували літературний мундир,  з проголошенням  незалежності (від клятих москалів) залишилися без державного заказу на їхні опуси, що славили Партію у віках (не менше!). Тому й покинули цю кепську справу  й хутко похапали Хлібо-Сальні посади у Кабінетах й набивають пельки, кармани та валізи! Коли ж й що їм зараз писати? Та й хтоб за свої, людські, а не казенні гроші купляв їхнє маячіння? 

    А потерпали від них справжні письменники. Наприклад, я, котрому за більшовицьких часів не давали друкуватися, а зараз заважають одержати Звання, відповідне до моєї Великої Рогатої Любові до Народу (крім замало чого, надрукував з дві сотні "Рогів" в улюбленому Народом жанрі "Роги й копита").

  Тому вважаю нагальною проблемою подальшого ствердження нашої Незалежності, по-перше, якомога швидше ввести почесне  звання "Народний письменник незалежної держави Україна, та, по-друге, негайно надати його мені, бо я є справжній  Народний письменник. Й на цю дуже відповідальну заяву маю вагомі державницькі підстави. Й не в тому, що моя трилогія "Путешествия с пуделем в ПЕРЕСТРОЙКУ" одержала добру пресу, ставшись до вподоби читачам майже з 20 країн світу, славлячі Незалежну Неньку, ... Ні, маю такий доказ,   що робить зайвими усі інші. 

 ... В ніч на 22 червня 2000 року, тобто саме в 60 річницю облудного нападу товариша Гітлера на Вкраїну, було вчинено пограбування мого човна УКБ 2153 на РВУ (Ремонтно-Відстойному Управлінні), розташованому на Дніпрі самісенько біля видатного досягнення світового   електрозварювання - суцільнозварного моста ім. академіка Патона (інше таке ж досягнення - суцільнозварна статура "Батьківщини-Матєрі", що височить понад мостом). В мене вкрали весла, сидіння, спінінг, тощо. Це не аби якись там коштовності, проте кожен рибалка знає ціну   майну, накопичуваному впродовж рибальского життя, коли всяку дрібничку знаряддя робиш сам, купуєш або крадеш у товаришів.

    Я висловив глибоке обурення адміністрації РВУ, проте вона довела мені, що за речі в човні вона ніякої відповідальності не несе. Більш того, подібні крадіжки входять в   обслуговування, а я мушу вправно сплачувати за нього щомісяця. Проте пересічні службовці   РВУ в особі чергових матросів обурились вчинком злодіїв настільки, що навіть    призапинили  пияцтво й з галасом "Ограбілі нашего пісатєля!" оголосили надзвичайний      стан  та підняли громадськість на розшук мого майна. Не минуло й години, як усі поцуплені речі повернулися в човен. 

    Саме це я вважаю невідпорним аргументом для введення почесного звання "Народний письменник"   незалежної держави "Україна"  та негайного надання його мені. Поприцьому моє звання (відповідно - привілеї)  має бути вищим, ніж звання "Народний депутат", бо моя літературна діяльність завдає Ріднесенькому Народові забагато менше зиску, ніж "государствєнная дєятельность" так званих "народних обранців". Я ж бо задовольнюся лише добрячими оселями для себе, діточок та родичів. Зичайно, з євроремонтом, бо наша країна стука в Европейські Двері. Ну,  ще пару-трійку "Мерседесів" - який же щирий українець (навіть, якщо він єврей) не полюбляє швидкої лімузинної їзди!  Це також підвищить мою мобільність - хай Народ частіше бачить свого Письменника... Ну, ще трошки Хвеохванії, долярів та інше. До того ж, я одразу припиню всіляку діяльність й спочину собі на ляврах в якийсь триповерховій мазанці на березі Женевського озера, що так нагадує українські видогляди. Тут я писатиму вже ностальгічні мемуари по щиру любов до свого скривдженого Народу.

   Й всі ці привілеї мені зовсім не до вподоби, але до снаги, я мушу їх прийняти, аби виявити повагу до державницьких рішень та стати справжнім взірцем добробуту  для свого Бідкаючого Народу, якого кохаю не менш, ніж нардепи. А коли одержу Пайку, то полюблятиму Народ ще більше. А Він хай радіє за мене, свого   Народного Письменника, бо побачить на власні очі: заможно жити на Державну Холяву можуть  не тільки оті кляті нардепи, але й пересічні народні письменники - плоть від плоті Народу. Тобто Його крайня плоть, яку не можна обрізати. Бо якщо увесь Народ стане Обрізаним, Ізраїль все одно Його до себе не пустить - за браком кошерного Сала. 

   Так що, пане Президент  Незалежної держави "Україна", пане Голова ВРУ Незалежної держави "Україна", пане Голово Кабміну Незалежної держави "Україна" та директори розважально-харчувальних закладів "Україна" - не гайте часу! Якщо Ви були вспромозі прийняти оту Нічну Конституцію Держави, то взападло Вам видати за одну вечірку Постанову про належне мені звання? Таке рішення стане важливим хвактором державотворення, прискорення ходи ринкових рехворм, зміцнення могутності та зростанню авторитету молодої Української Держави в очах прогресивного людства. Нехай світова спільнота бачить: ще не вмерла справжня Література на Вкраїні милій! Є ще видатні письменники - бодай хоч один (тобто, я)!

    Якщо ж у Вас виникнуть певні труднощі  (наприклад, не вистачить голосів для прийняття цього рішення конституційною більшостю) - хай йому грець! Я згоден хоча б на привілеї до цього звання з присудженням не менш нардепівської пайки. Аби добряче прислужиться Своєму Народові!